Ромашков Максим. Позивний «Ромашка».

Сам я з Кривого Рогу де й проживаю й по цей час (але не в цей момент).

Мені 23 роки.

Працював на заводі – зварювальником.

Звільнився та підписав контракт зі Збройними силами України у 2021 році.

Та, хотілося пройти такий ж етап, що й хлопці ще у 2014 році.

Захотілося відчути та зрозуміти для себе, що таке дійсно та війна.

Так.

Потрапив до Центурії зовсім нещодавно: мене змотивували самі хлопці з Центурії, їх погляди, дії, старання.

Особливо їх вклад у розвиток тих, хто хоче розвиватися та готовий боронити себе, свій дім, свою родину, свою землю.

Центурія*, це як друга родина моя)

17 ОТБр, звання: солдат. Посад насправді було багато.

Скажу та, яка є наразі: «Дешифрувальник».

Це офіційно, насправді я до неї не дуже то й маю стосунок.

Краще сказати, що моя первинна задача – Розвідник.

Ну, можна й так сказати)

Херсонська кампанія: мої перші виїзди на СПшки, мій перший Наступ, який не був вдалим…

Донецька область. Місто Соледар, це було саме пекло. Ми прибули на завод Артемсіль*

Потрібно було корегувати дії артилерії по живій силі противника (вагнерівці).

Виконували свою роботу: артилерія знищувала ворога «пачками», один за одним. Але противник теж був не слабкий, не втрачав надії, все йшов та йшов.

31 грудня був відбитий штурм Соледару, але 1 січня ворог знову вирішив зробити прорив, проте нічого у нього не вийшло.

Ми уже перебували в очікувані підходу противника, були стрілкові бої, ворожий міномет бив безперестанку, ворог все ж закріпився на нових, наших позиціях… й з кожним днем пробивав нашу оборону. Це місто забрало багато побратимів…

Коли Соледар уже був не нашим, вороже БПЛА знайшло нас на новій позиції й ніяк не давало змінити нам точку локації.

Дві години нищило все навколо нас, але ми все таки вибралися звідти…

Ой, змінився думаю я у кращу сторону.

Мені подобається воєнна атмосфера.

Мотивація наразі лишень одна – мститися за хлопців, які віддали своє життя, щоб ворог не прийшов до кожного у дім.

Нас усіх зараз об’єднує війна, яка триває 24/7.

У нас група робоча 14 осіб. Ми одна родина ж.

Кожен зі своїми диковинками). Нам не нудно жити разом).

Наприклад ось: Бахмут 2023 рік.

Уже під кінець нашого виїзду, командир відділення сказав ввімкнути музику голосно, щоб не чути «прильотів».

Він в небезпечні моменти завше веселився.

Ну якоюсь мірою таки так)

Якщо чесно, нічого наперед не загадую.

Але мрію просто про відпочинок у горах, до Карпат.

Нехай роздупляються))) Війна ще не закінчилася